Найважливіше для мене, щоб мого чоловіка Костянтина Чернікова памʼятали якомога довше.
МС зі спортивної гімнастики, тренер, пілот fpv
Вічна пам’ять та любов 💔
Дуже важкий час.
Сказала усім родичам, почула всі можливі реакції у слухавці. Розповіла доньці що тата більше немає, вона дуже по дорослому це сприйняла- поплакала і сказала, що завжди памʼятатиме його.
Я періодично- то дуже зібрана, то реву безупинно. Дякую за підтримку
Мій прекрасний чоловік Костянтин Черніков був тренером для дітей та дорослих, як у фітнес залі, так і в манежі для спортивної гімнастики.
Носив такий позивний Тренер.
Активно тренувався сам, робив таке, що інші не вміли )
Дякую усім за слова підтримки та ваші донати
Моя любов до чоловіка безмежна і ці 10 років разом були неймовірні, ми були щасливі разом, гармонійні, це було справжнє партнерство.
Він навіть був зі мною на пологах 🫠
Тільки найсвітліші спогади.
Радію, що встигли мати цей час
Новий рівень психічного розладу: думка про те, що мій чоловік був настільки класним військовим, що його завербували у якусь секретну службу, а його смерть то чисто постановка, бо труна була закрита і ніхто його не бачив, окрім командирів.
І я нікуди не можу піти, бо я в ступорі від цих всіх новин, поки не хочу нікого бачити.
Ми б мали пережити цю війну разом.
Ще не знаю як мені з цим справитись
У цю його останню відпустку ми зробили те, про що Костя давно мріяв - корекцію зору. Я відкрила йому банку на день народження і люди надонатили майже половину вартості операції. Швидкого відновився і був дуже щасливий, бачив краще за мене)
Але руzні плювати на чиїсь мрії
Знову біле світло
В цьому щось нове
Ковтаю подих вітру
В думках я згадую тебе
Чому так ненадовго?
Недосконале життя
Рано чи пізно
Колись дійде все до кінця
Знаєш, як болить?
Ніяк не пройде
Поки весь світ спить
А ти цілуй мене
А ще, звісно ж, переглядаю перед сном фото чоловіка і всі наші моменти хочеться згадати. А їх було так багато:
Наприклад ось це фото - 19 травня в Одесі. А через 10 днів його не стане 💔
Я стала тренеркою завдяки своєму чоловікові Костянтину. Він був тренером багато років. А коли я після народження нашої доньки прийшла в зал до нього тренуватися, то почала кошмарити його різними запитаннями: навіщо оце, що це, який мʼяз отут і таке інше. Він харився трохи)))
Сьогодні я вперше з 30.05 вийшла на роботу.
18 днів я не могла нічого робити окрім того, що треба було зробити: похорон, документи, зустрічі з різними людьми і сльози, сльози, сльози.
Якщо чесно, мені полегшало після сьогоднішнього дня. Оці звичні рутинні дії заспокоюють.
На мене підписалось багато людей через моє горе. Дякую що ви мене підтримуєте. Я не знаю як довго я буду горювати, але вже треба потихеньку жити якусь рутину, спробувати потренуватися. Тіло просить навантаження, але с��л наче немає зовсім на таке.
Бо це велике щастя зустріти такого чоловіка у житті. Кожну хвилину, яку ми провели разом я сяяла, почувала себе коханою, захищеною. З початком його служби 17.03.2022 мені довелося навчатися знову жити без нього, та все одно він був, хай і не поряд. Ми бачились раз на півроку.
І кожна зустріч була особливою. Я вам клянусь, я пам’ятаю кожну. Я їздила кудись до нього, він до мене, ми кудись разом. І це завжди були яскраві кілька днів, інколи тижнів.
Зараз ці спогади гріють моє серце.
Також мав досвід каскадерської діяльності, знімався у кіно, рекламі та відеокліпах. Звісно, впізнати його було важко, адже самі знаєте, що каскадерів зазвичай ніхто не знає в обличчя
Саме тому, мені здається, військова справа його не лякала. Можливо спочатку. Та він завжди усміхався і був бадьорим, життєрадісним, заспокоював мене, коли я хвилювалася що у них там прильоти. Так легко було з ним жити, бути йому дружиною, другом. Я безмежно вдячна за нього.
Як добре, що є оці емодзі з обіймами. Бо люди інколи мені пишуть такі речі, на які я не маю слів, окрім бажання просто обійняти людину.
Яким би токсичним не був твіттер, я поки в 99 випадках стикаюсь тут лише з підтримкою.
Сьогодні мені наснився мій чоловік, не пам’ятаю сон, але точно ми там були разом.
Виспалась, поїла, почуваюсь непогано, навіть якийсь типу настрій є.
Я відчуваю, що він ніби поруч і втішає мене.
Перед сном традиційно заходжу у тві. Тепер мені підтягує твіти про загибель воїнів. Хочеться обійняти кожного, хто дотичний до цих людей і відчуває біль.
Я пишаюся кожним військовим, про яких ви пишете, це неймовірно достойні люди. У Вальгаллі їх прийняли з усіма почестями
Це я і мій неймовірний чоловік, який несе смерть ворогам
Я відкрила допоміжний збір щоб швидше назбирати йому на мавіки та fpv-шки
Мета - 10 000 грн (як тільки збирається необхідна сума, я скидаю її на основну банку, ціль якої 500 000 грн
Ось посилання:
Мій чоловік до війни мав багато яскравих моментів у житті. Наприклад, працював у цирку Адреналін у Австралії. У нас тільки-но народилася донька, але я наполягала щоб він поїхав туди на місяць, адже це була одна з його мрій 💔
Хочеться тепер жити так, наче смерті не існує.
Цікаво й те, що смерті не боюся, як і Костя не боявся, я в цьому впевнена на мільйон відсотків. Та душить ось цей егоїстичний момент самотності без людини, котрої більше немає поруч. Яку я кохаю, та котра кохала мене.
Тож сказав: Хочеш знати більше, йди на курси тренерів і відправив мене у класну школу до офігенних викладачів. Там я навчалась три місяці. До того мала освіту дещо дотичну до анатомії та фізіології. Тож мені було страшенно цікаво
Я почала працювати тренеркою у 2019 році і ця робота подарувала мені багато класних знайомств та взаємодій. Мій чоловік був моїм ментором, ми працювали разом, але й вимоги ставив до мене досить високі, щоб я не відставала від нього. Я дуже вдячна йому за це.
Я сьогодні викинула багато речей, типу щербатого посуду, все передивилася, перебрала продукти по даті, пропилососила, помила сантехніку, дзеркала.
Чи стало мені легше? Ніт.
Але принаймні чистіше.
Я завжди трохи мала сумнівів щодо того, наскільки я хороша мама. Мій коханий завжди мене підтримував та казав, що я найкраща.
А зараз так важко, бо здається, що я зосередилась на своєму болю і мало приділяю часу доньці. Але вона така життєрадісна, попри все. Така самостійна.
Так багато людей написали мені слова підтримки тут, що я й досі не в змозі перечитати всі коментарі- настільки їх багато. Дякую вам, люди. Мені важливо, щоб всі розуміли яку ціну ми платимо, протистоячи ворогам - військові, та їх родини.
Цей біль неосяжний. Важко його втамувати
Сьогодні було вже 9 днів. Час летить невблаганно.
Зустрілися найближчі родичі. Спершу все було дуже сумно. А потім нарешті почали згадувати смішні історії з дитинства та життя.
Потім вимкнули світло і довелося піти з закладу. Гуляли на вулиці. Було враження, що він зараз підійде
Моє життя то якийсь їбаний сюр.
В 19 років я вийшла заміж і ніколи не думала що розлучусь. Розлучились.
Завжди сподівалася що таке явище, як війна, ніколи не прийде у цивілізований світ. Почалась війна.
У 25 я вийшла заміж вдруге і була найщасливіша жінка, народилася донька.
Історія така: мій чоловік за життя збирав кошти на банку для свого підрозділу, спершу на дрони, потім вирішили, що треба авто.
Я доступу до моно на жаль не встигла у нього запитати. І тепер, щоб отримати доступ до цієї банки, мені треба вступити у спадщину 🤯🤯🤯
⬇️⬇️⬇️
Сьогодні в Ескобарі гест в честь пам’яті мого Кості Тренера. Приходьте на додатний коктейль, або закиньте на віртуальний. Ми збираємо на авто для підрозділу Сапсан
Я взагалі до цієї жахливої звістки планувала восени вийти на Майстра Спорту з пауерліфтингу у триборстві.
Мій чоловік був МС зі спортивної гімнастики, він навчив мене любити спорт. Тож я не можу й тут його підвести. Мушу зробити все можливе щоб все вийшло.
Сортую речі чоловіка: щось залишаю собі, щось брату, щось дяді своєму, щось волонтерам, щось на благодійність. І так дивно на душі, ніби важко, а ніби й легше стає, ще не визначилась.
Всі ці 8 років ми жили, будучи в курсі, та все ж дещо осторонь, та ось війна наздогнала і тут. Чоловік пішов добровільно на війну. Загинув.
Блять, все розсипається, як тільки я створюю щось хороше.
Як же хочеться кричати.
Мені соромно за цей твіт, бо це виявилось не правдою. Прос��о він був в таких умовах, де важко було повноцінно спілкуватися. А коли ми зустрічалися, то не було оцього віддалення геть зовсім. Особливо в нашу останню зустріч.
Жорстока правда в тому, що мій чоловік дуже від мене віддалився за роки війни. І це боляче. Та ми все ще разом. Хочу це розрулити, бо ж любимо одне одного
Починає боліти, що навколо вирує життя, люди роблять свої справи звичайні, сміються, радіють.
Я розумію, що це нормальна природа речей, та мені болить сильніше, хоч я роблю вигляд, що роблю те саме - звичні справи.
Цієї неділі 02.06 мої друзі з Корчівників збиратимуть донати готуючи шаурму на Позняках
Приходьте й ви!
(Збір на допомогу в купівлі авто для підрозділу мого чоловіка)
А якщо ні, то підтримати ініціативу донатом можна тут
написала свої свіжі рефлексії на тему втрати.
закривати коментарі не буду. Не боюсь ніякого осуду чи негативу. але я б щиро хотіла цими переживаннями поділитись бо відчуваю таку потребу. Хто захоче — прочитає і скаже думку, а може і поділиться своїм шляхом проживання горя.
Жорстока правда в тому, що мій чоловік дуже від мене віддалився за роки війни. І це боляче. Та ми все ще разом. Хочу це розрулити, бо ж любимо одне одного
@divchyna_kiborg
Звісно. Але важко уявити що я можу це забути, бо пам’ятаю навіть нашу першу зустріч. А це було майже 10 років тому. Та ви маєте рацію, безумовно. Треба записувати
Але я думала над цим: чи хотіла б я бачити його мертвим? Ні. Я хочу, щоб у моїх спогадах він був живим і сильним, теплим. Не холодним. Не скаліченим. Це лише тіло. А дух і душа не мають плоті, я вірю. Вони назавжди і всюди.
Маю успіх: нормально спала вночі, мало кашляла, навіть виспалась. Було спокійно на душі, хоч Костя так і не наснився. Та я знаю, що оцей спокій всередині - це і є він.
Сьогодні в черговий раз дивувалась і захоплювалася наскільки наша донька в тата - нічого не боїться! Бо я дивилась із землі і думала що я б так не змогла, бо боюсь висоти. А вони у мене безстрашні.
Бо це прямо дуже важливо щоб його бажання усі були виконані, щоб всі його ідеї були втілені, щоб ця машина дійшла до хлопців як прощальний подарунок від Тренера.
Я вперта людина, мені вистачить сили тягатися з цим питанням. Триматиму вас в курсі
І це типу логічно, але бляха, через цю затримку побратимам доведеться довше чекати авто. Бо мої Корчівники вже вписалися що допоможуть і завдяки вам ми дозбирали нормальну суму паралельно. Але основна банка наразі законсервована банком.
Я дуже хочу довести цю справу до кінця