Просто побажайте успіху. Помоліться.
Коли повернуся розкажу вам багато чого.
Це найважливіші два дні в житті. Від роти лишилося можливо 20%.
Мовчазна трагедія вугледарського напрямку, який стирає роту за ротою.
Честь усім загиблим і здоровʼя пораненим.
Ситуація, яку важко усвідомити.
Один з бійців пішов в літній душ, вилив всю воду з баку і звісно отримав хейт інших. На питання, як так сталося, боєць, він відповів, що не міг змити шампунь з волосся.
Питаю:
-Ти чим мив голову?
-та от взяв в ящику, а він хуйовий
Хуйовий шампунь:
Ніч.
Перебігаю між позиціями, спалах на нічному небі, яке тільки почав освітлювати місяць.
Пошепки рахую секунди, от вже, приліт, але чомусь такий дивний звук, ніколи не чув такого, 152, але звук так довго тягнеться, дивно.
⬇️
Прочитайте
Після важких втрат через причини, що були описані, а саме відсутність підтримки від бригади, якій ми підпорядковані, виконання нереалістичних наказів, що віддаються комбату, виконання яких призводить до загибелі/важких поранень, бо неможливо тримати кущ в голій ⬇️
Один з найгірших днів в житті.
Важкі втрати на позиціях, але згодом. Вме згодом.
Дім склало, майно постраждало, транспорт в уламках.
Я знаю, що маємо триматися, бути сильними і берегти живих, хоч і важко до неможливого, навертаються сльози.
Коли можна буде описати його історію, то я це обов’язково зроблю.
Головне, що інформація від нього дала можливість повернути позиції і взяти в полон вже ворога.
Взуття в якому він вийшов зі справжнього пекла.
Будинок
Цей будинок ми буквально вирвали вже у природи. Серед зруйнованого війною села, природа почала забирати своє і поглинула гілками, рясною травою, мохом, високим запашним різнотравʼям, репʼяховими колючками,
що чіпляються за камуфльований одяг.
Відкриваємо обережно двері⬇️
Зараз всі відмовилися їхати на евакуацію в яку ніхто не може приїхати. Перед тим згоріло 5 автомобілів, баггі. Евакуація майже неможлива, хоч і вдалося забрати деяких.
Зараз там мій найкращий друг і я не можу його там кинути, тому повертаюся в пекло.
Тому вночі інколи бувають дивні речі.
Побратим дивиться в тєплік і помічає тепло та рух.
Я вилажу дивитися і то дууже схоже на тварин, відбувається діалог:
-та точно підари на чотирьох лізуть
- та то кози
-треба хуярити
- та далеко
- готуй кулемет
- та кози, он він виліз на неї
Травматолог з ВЛК вивчивши справу впродовж 40хв, оглянувши усі документи виніс вирок - обмежено придатний до військової служби.
Полковнику травматологу з військового шпиталю вистачило хвилини, щоб винести вирок - придатний і зі словами «люди без ноги служать» віддати документи.
Я ніколи не міг подумати, що опинюся в ситуації, де поєдналися неадекватні наказати комбата і втрати, втрати, втрати...
Що ж відбувається з моїм підрозділом зараз:
- Неадекватні накази комбата тримати отой кущ призвели до того, що на позиції з роти можуть піти лише 2 людини ⬇️
Іноземці намагаються поставити на ноги одного з дідів і вже декілька місяців з ним займаються.
Процес дуже важкий, але ці діалоги:
- містер Андрій смайл, вері гуд
- яке нахуй вері гуд це вері бед нахуй
- сі ю лейтер, містер Андрій
- бай, йди вже, відьма
Сьогодні відправляв речі тих, хто прийняв останній бій.
Неймовірно важко дивитися на баули, діставати документи, телефонувати рідним, щоб спитати пошту.
І це все ще і в такий день.
Вірю, що все це не дарма.
Кожен день свободи - це друга дата на надгробку.
Кожен день має імʼя.
Мене просто неймовірно ображає, що виживиши в найскладнішому бою підрозділу, отримавши травми, довго перебуваючи на лікуванні, не зійшовши з ґлузду, не отримуючи виплат - я мушу доказувати, що отримав це, блять, в бою.
Бо це напряму впливає про мою участь в захисті Батьківщини.
Я був.
Я був першим хто проламав лід в закинутому бліндажі в облишеній Богом посадці.
Обережно ступаю у вузький вхідний коридор, віддираю примерзлу маскувальну сітку, розкидані речі, бк, запали від гранат, розмоклі пороха від рпг.
Такий сонячний день, я так радію йому⬇️
Я не конфліктна людина, стараюся триматися, але вчора вночі дуже визлився не людину.
Мобілізований зі сходу чоловік, офіцер запасу після кафедри ще в 2000х, який ніхуя не знає, в армії з 17 червня, російськомовний, 47 років, все життя живе з мамою.
Почав втирати мені за Бойка
Все забував написати, але РЕБ, який Ви допомагали придбати - працює і рятує.
Вчора при атаці fpv-шками на позиції дві впали та вибухнули в полі, а ще один впав та нерозірвався біля позиції.
На собі ніс осколковий олівець від РПГ, було б багато біди.
Дякую кожному, хто допоміг 🫡
Прокинувся зранку і якось оці новини про наступ, що в русні дійсно успіхи, особливо важкі новини з Авдіївки та Куп’янську.
Звісно не дивно, що це почалося, бутусов взагалі такий текст написав, що там пізда буде, чоловіки в шпиталі теж дикі речі розповідають, але
Переборов себе, спитав в підлітка хлопця чи може, він поступитися місцем, бо мені з речами і одною рукою тяжко триматися, бо багато людей, а він мені:
- та я через 3 виходжу
🤡
Сьогодні мені виповнюється 25, які я зустрічаю в лікарні після важких зимових боїв.
Надіюся наступне день народження буде веселішим, але, я точно знаю, що нічого не дарма!
Слава Україні! 🫡
Вчора мене перевели в іншу лікарню, щоб оперувати плече.
Заходжу до відділення і відразу якась жінка така:
- Синочку, ти що тут робиш? А ти не пам‘ятаєш мене?
Виявилося, що це моя перша вихователька з садочку.
Дуже сумно те, що, коли уявляєш скільки на небо пішло ось таких стрілецьких рот та взводів, які складаються з дідів, звичайних мужиків, які навіть фото толком не мають по життю, яким немає до кого звернутися за допомогою, міняються на жигулях, відсутній евак, один теплак і рація.
Сьогодні відбулася суто британська сцена на Донбасі. Ми на позиченому за цигарки Land Rover з правим кермом, підбираємо з вагончика-дачі у кооперативі цигана, щоб шукати житло, бо його порадили на ринку. В салоні грає Blur.
Ґай Річі оцінив би
На жаль, але ситуація в 216 батальйоні не змінюється, а після того, як інформація з моїх твітів дійшла до командування бригади в якої ми у підпорядкуванні - вона тільки погіршилася для людей, які лишилися, хочу описати в наступному треді, що відбувається станом на зараз.
Поки чекав автобус почув від бухого тіпа та його подруги скільки подяки за захист та оборону країни, що, я від комбата за два роки скільки не чув.
Така гордість взяла, що аж захотілося стройовим по колу ходити і казати
- Служу українському народові!
Без урочистостей, погону з наказом, вітальних слів.
Я йшов до цього, виконував обов’язки, радий, що повірили і дали шанс.
Головне вчитися, розвиватися, здобувати досвід, берегти людей і рухатися вище!
Надіюся, що все вийде.
Побував нині в ТЦК та СП яким призваний.
Я не знаю, в людей залізні нерви.
В черзі:
- два нарка з района
- тіп якого тримає поліція під руки, бо швидко бігає
- тіп за 50 з юристом та мамою
- чотири жінки
- і дєд на вигляд якому років 80 і якому вже все одно на все
Окрема неймовірна історія в яку важко повірити і я радий, що всі сили зберегли хлопця, який не втратив віру, ясний розум і зміг вирватися з полону росіян на полі бою скориставшись моментом, який випадає раз на ніколи і на мужика вийшов на наші позиції з піднятими руками!
Герой!
Гучний крик старого піхотинця, малий, лягай!
Звук виходу, свист, що доводить до божевілля, слова молитви на вустах, розворот максимальним захистом в можливій бік прильоту.
Близький Приліт 120-тої міни.
Голова йде обертом, блюю, шукаю перескоп, намагаюся дивитися за полем бою.
Я бував в боях, але такого я не бачив ніколи.
Підари, як скажені кидають все, що можна.
Так, їх в стрілкотні набаранили багато, але їхніх дрони, яких неначе тисячі - не дають нічого зробити. Взагалі нічого. Ми там, як тир.
Цей текст, я пишу тільки виключно для того, щоб висвітлити критичну ситуацію, що сталася в нашому 216 батальйоні.
Усі мої слова лише для того, щоб врятувати життя тих хто лишився.
Не перестаю дивуватися цьому світу.
Вечір, йду через парк недалеко від лікарні, де лежав я, мене окликнув молодий хлопець на візку та перев’язаною рукою.
Попросив закурити, бо чоловік, який мав купити сигарети зник з грошима, а друге, то те,що він не міг виїхати з того парку.
Сьогодні показав вищий пілотаж у вигляді сканування двох А4 тексту на айфоні з перекиданням тексту у word на телефоні і разом з правками готовий документ скинув на месенджер. Зайняло 5 хв. Звісно магія за межами заборонена, але.
Начальник взяв цигарку, вийшов і сказав:
Ото часи!
Люблю емпатію секратаря влк, яка сумною інтонацією
- ех, шкода, що такого молодого на війну відправлять, історія хвороб така об‘ємна, рука травмована
- ну, так чого мені тоді пишуть придатний повністю?
- ну, комусь треба воювати…
🤡🤡🤡
Ситуація.
Не було де зачепити TRX і я пішов там, де недобудова, медсестра весь час дивилася з вікна, поки його чіпляв, щось накрутився, що вирішив покурити.
Ну сів, перед примотаним TRX, курю і бачу, як біжить черговий майор і
всп-шник і кричать
- зупинись, не роби цього
Су ка
Шкода дуже за хлопців, що загинули і яких неможливо зараз витягнути, зниклих безвісти, важкопоранених, які довго будуть повертатися до нормального життя, водія, що возив на позиції і забирав, який збожеволів від побаченого.
Шкода, що так бездумно і бездарно повелися з людьми.
Про це не хочеться навіть говорити вже.
Вічне болото, траншейна грязюка, судоми в ногах від наскрізь мокрих ніг три дні, шкіра кольору чорнозему, земля в очах, нігтях, губах, біль травм, рахунок секунд прильотів, пронизуючий звук fpv.
Це фото зробив я йому, коли вийшли після важких днів на позиціях.
Ми багато говорили, сперечалися на світоглядні теми, Ти мав добре серце, завжди підтримував, аналізував, розвивався, освоював військову справу, хотів бути медиком, багато робив.
Твоїй мужності - я заздрив.
Знову на позиції.
Якось так накрило трохи від розуміння, що сьогодні неділя, гарна погода і відповідно - прильоти.
Днями, ти в холоді, бруді, тяжкій фізичній роботі, відкриваєш соціальні мережі, люди життя живуть, все так гарно, починаєш будувати плани.
⬇️
Навчаючись на історичному, суворий викладач сказав одну фразу, я не памʼятаю теми розмови, але:
От запитайте себе, хто у вас воював за Україну?
Хто був в когось?
Деякі підняли руку.
І він сказав тоді:
Ви нащадки тих, хто вижили, хто зміг знайти лазівку, були в системі, жили⬇️
Яка пизда, неможливо!
Чому за цю країну кладуть життя найкращі, найрозумніші, яких, я готовий слухати годинами в насолоду, творчі люди, на тактичному рівні воюють та гинуть найвідважніші солдати/сержанти/офіцери, сука, якого, блять, хуя тут ось ці?!
Гірше русні, сука
Мені неймовірно сумно, що так відбувається.
Що буде далі невідомо. Більшість з тих хто довго служить - загинули прийнявши бій з переважаючими механізованими штурмовими групами ворога. Багато зниклих безвісти через місиво, яке там відбувається.
Підтримки, запасних позицій- немає.
Важко віднайти в собі слова, позитивні емоції, важкий історичний час.
Україно, любов до тебе інколи причина мого болю фізичного і морального, але я завжди з тобою, бо ти, пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє!
Памʼятайте якою ціною, вічна пам’ять усім загиблим.
Зі святом!
І от історія.
Заходжу в ліфт будинку.
Молодий батько з сином, чоловік у формі та я.
Чоловік у формі вийшов раніше, а син, що сховався за татом став вже біля нього і питає:
- тато, а це не той дядя у формі від якого ми бігли вчора в машину?
Знайте, що ця людина хотіла бути стильною і тактикульною, як ті круті військові з фотографій, але служить з дідами в стрілецькому батальйоні на посаді «одноразка комбата» 🫶🏻
Забрали сьогодні ще одного нового.
Служив в АТО, син зниклий безвісти, купа поранень, травм, дому не існує, був в артилерії, а після поранення в МВГ.
Був О/П, але львівське ВЛК визнало повністю придатним і відправило в стрілецький батальйон.
Такі сумні очі в людини, не можу.
В мене є давня проблема, що я багато прочитав матеріалів/книг з підготовки русні і я розумію наскільки сильні там є фахівці,а особливо, коли вперше відчув, що таке штурм підготованих бійців і отакі фото доводять це.
Сміятися з чмобіків можна весело в тилу, але не на фронті
А потім, бачиш, як генерал, який стоять з стопкою в руках, коли відбувається абсолютний піздец, який бачать військові на тому напрямку, все активне суспільство країни - вручає нагороду абсолютному чорту!
В час, коли військові навіть за поранення не можуть отримати відзнаку!
Коли радієте успіхами наших військ на Курщині знайти, що в посадках під Вугледаром гинуть та травмуються мужні сини України, які віддають останнє, щоб втримати шалений тиск ворога, який переважає в дронах, о/с та техніці.
Їм своїх не шкода, але чому тоді в нас відбувається це?
Я скажу відверто, нехай ніхто не ображається, але самі люті історії, які я чув у шпиталі,що не вигадати навіть, якщо постаратися - це від чоловіків з 24 бригади.
Моя повага кожному.
Будуть нові гарячі точки, втрати, але, якесь таке відчуття, що - пішли нахуй.
Знову охопили відчуття, як на початках.
Неначе новий спаринг і ти з азартом до нього підходиш.
В голові ось це «прийди і візьми».
Інакшого варіанту ніж битися немає.
Хочеться зламатися, але не можеш.
Один із найчорніших днів взагалі за службу.
Це справді дуже важкий день, який, як холодний душ повертає в реальність. Надіюся таких днів більше не буде. Він має принести зміни.
Просто ці зміни дуже дорого коштують.
Бо більшість з тих хто творив нашу історію у визвольних змаганнях- не дожили до родин та нащадків.
Було важко усвідомити справедливість цих слів.
Зараз відбувається то саме, коли тисячі молодих хлопців віддали своє життя в боях - не залишили нічого після себе, окрім памʼяті.
І мені сниться сон, де є тепло, що обпікаюся гарячим горням чаю, такі гучні голосі, мявчання кота, тривожний сон, здригаюся від кожного звуку, сон про сон, як же це дивно.
Дорогий щоденник, світ повен несправедливості…
Витрачені мною кошти і час на екепірування, щоб трохи відчути себе стильним - знищуються за мить мобілізованим дідом в ремені GUCCI під піксель.
Такого стилю я не дам, замалий ще.
А діди з піхоти, які поклали життя та здоров‘я, щоб захистити те, щоб він додік поїхав до свого дідуся і той випадково помер у 86 років.
86 років, сука, тут би до 30 дотягнути якимось чином
Нині ще відвозили на вокзал двох чоловіків, які демобілізовулися за сімейними обставинами.
За них радий, нар��шті, вони будуть з сім‘ями з честю виконавши свій обов‘язок.
Але, як би ви знали, скільки гадостей, вони наслухалися від оточуючих співслужбовців.
Безкінечні соняшники, як спогад про кожного загиблого за нашу свободу.
Вони супроводжують постійно, свій найскладніший бій я прийняв просуваючись вздовж чорних соняшників. Тоді все і зрозумів.
Вічна пам’ять та честь за чин та боротьбу.
Спіть спокійно, воїни.
Зараз найбільше я прошу усі сили, щоб вдалося дістати тіла, бо темпи просування ворога, кількість піхоти, кількість ударів артилерії та ворожих дронів, як fpv так і зі скидами - шалена.
Нехай все вдасться і нікого більше не зачепить.
Хоч я вже за них можу не переживати, бо Бог вже прийняв піхотні душі до себе, вони вже в кращому місці після пекла на землі.
Спочивайте з миром, солдати.
В цей момент прибігає тіп з «М72» і каже куди єбашити.
Після мільйону версій, що це та отриманою вказівкою, якщо що підпустити і тоді вогонь, ми повсідалися і закурили на дні окопу.
Через декілька хвилин ліва позиція з дідами відкрила вогонь.
Діди не розбириються.
Валять усіх.
Забрали сьогодні зранку молоде поповнення.
Абсолютно нормальні звичайні мобілізовані чоловіки різного віку, які виконують свій обов’язок.
Зі своїми проблемами у родинах та житті, в когось зі здоров’ям є нюанси, але після нормальної розмови і дружнього прийому - все чудово.
Без урочистостей та святкової атмосфера, буденно, але все ж отримав нагороди.
Ніяково, бо знаю, що зробив мало та недостатньо, але все це дає мотивацію змагати до перемоги над ворогом ще більше!
Служу Українському народові! 🫡
Найсмішніше і найубогіше зараз виглядають чоловіки спортсмени, які хочуть виглядати тиграми, але тримають «спортивний фронт» і досі ходять на блатному єблєті, фу
Ці часи вже минули, бувайте, у Вас і вашу сміливість вже ніхто не вірить.
Мобілізуйтесь.
У повітрі відчувається, що скоро весна.
Таке тепле нічне повітря, що тільки інколи гострим холодом проходить по щокам та рукам.
Наступний приліт.
Наступний приліт.
Наступний приліт.
Безкінечно.
Не знаю чи відчувають артилеристи нестачу снарядів, але піхота дуже добре відчуває.
Артилерія зводить з розуму.
Не уявляю, як в ПСВ сиділи під обстрілом якихось більших калібрів.
Так само по коліно в багні.
Цей пронизливий протяжний свист чи гуркотіння над головою, яке протяжно проноситься над тобою, спалах, вибух.
Чуєш - значить не твоє.
Своє не почуєш.
І мені всеодно на аргументи, що депутати не воюють, гроші крадуть ітд.
Мені похуй на чоловіків, що виїхали.
Я просто не хочу жити в малоросійській губерніє якогось повєту, щоб мої діти не мали жодних прав та свобод і читати тужливий сум українців в екзилі.
Мені тут Україна треба.
Отримав ще одну гілочку до відзнаки за поранення.
Тепер, вона, буде завжди нагадувати про той осінній ранок.
Командир казав, щоб більше таких нагород не отримував, погоджуюся.
Завжди думав, що воювати мають круті бородаті мужики, як в кіно, а воюють такі, як я
Так само, я думав, що сильні та розвинуті армії типу ЦАГАЛ чи США мали б воювати з ворогом типу русні, а воюють чомусь з тіпами в сандалях та ще і періодично пройобуючи їм.
Травмовані діди посварилися за американську допомогу і за рускі тіктоки.
Лежать в різних кутах.
Обоє дуже важкі, не ходять майже.
Один налаштований патріотично, носить футболку «русский корабль іді нахуй», вірить в те, що все буде добре, а інший зрадойобить по повній.
державних нагород, прижиттєво 13 мають високі відзнаки, як Орден За Мужність та Богдана Хмельницького, які прийшли добровільно в перші дні війни, за майже двадцять місяців на різних напрямках нами не було втрачено жодної позиції і нанесено значних втрат ворогу.
Один із найсмішніших моментів дня.
Сидів заповнював журнали, прийшов хлопець, якому привезли щось з НП.
- що взяв?
- та книгу виграв
- оо, розіграш?
- Та ні, Юра програв мені
- То як?
- Та ми спорили: пітекантроп то давня людина чи динозавр?
- Я думав, що програв, а от виграв
Це улюблений жарт старих воїнів.
Гострі обличчя в шоломах без захисних чохлів, що перемотані скотчем вдивляються у ніч, що від артилерії стає білим днем з червоним небом.
В небі дуель, але не авіації.
Шкода, що з нашого боку, дуелянт чесний - з одним набоєм.
Спалахи сталевих гроз на горизонті дають зрозуміти, що ти все ближче.
Посмішка, прийняття, ти там, де потрібно.
Скоро знову поглянеш у глибину самого себе і нехай страх стане другом, нехай ніколи не підведе рука на гачку і нехай смерть минає тих хто йде у бій.